Vivian Maier. Мистецтво, яке не намагалося догодити.

Vivian Maier. Мистецтво, яке не намагалося догодити.

"Я вважаю, ніщо не може тривати вічно. Настане час, коли потрібно буде звільнити місце для інших людей. Ви отримуєте можливість пройти все від початку до кінця, потім цю можливість отримує хтось наступний, і так далі…"

Vivian Maier

Частина 1: Вівіан Майер.

 Отже, уявіть, що ви народжуєтеся одного чудового зимового дня 1926 року в засніженому Нью-Йорку. Все дитинство ви курсуєте з батьками між Францією та США. Ваш батько австрієць, а мати-француженка, має подругу, яку звати Жанна, професійний фотограф, і, швидше за все, ви часто її розпитуєте про це заняття. У вас зростає інтерес до зйомки і вже в молоді роки ви часом фотографуєте. У віці 25 років ви вирішуєте остаточно влаштуватися в США і влаштовуєтеся працювати в кондитерську, де залишаєте п'ять років свого життя. Потім вирушаєте до Чикаго і влаштовуєтеся там працювати нянею. 

 Хоч ви і дуже любите дітей, фотографію ви любите ще більше. Вигулюючи дітей по місту, берете з собою камеру Rolleiflex і фотографуєте все, що забажаєте. Часто відвідуєте бідні квартали, де життя людей проходить на вулиці, на відміну від багатих, де всі замикаються у своїх будинках. Весь вільний час ви знову фотографуєте. У вас є шафка, у шафці коробочки, після прогулянки ви виймаєте зняту плівку і дбайливо поміщаєте її в коробку. Ці коробки ви ревно охороняєте від чужих очей і про них нікому не говорите. Іноді ви подорожуєте світом, відвідуючи Єгипет, Таїланд, Тайвань, В'єтнам, Францію, Італію та Індонезію. Так як все життя ви пропрацювали в одній сім'ї, вони дарують вам невелику затишну квартиру в хорошому районі. За все життя накопичується багато ящиків із плівками та іншими особистими речами, що нагадують про кожен із періодів життя. Так як у будинку місця немає, це все добро зберігається в спеціальній камері зберігання, за яку час від часу вносите плату. На схилі років трапляється нещастя, травма голови та останній рік доводиться провести у будинку для людей похилого віку. А за камеру зберігання, в якій знаходиться історія всього вашого життя, все найдорожче, цей архів фотографій, відео, чеків та листів, сплатити нема кому…

 Уявили? Саме таким було життя Вівіан Мейєр. Не найцікавіша історія, скажіть ви, і я погоджуся, але в цій історії є одне "але". І це "але" знаходиться в камері схову. Ті речі всередині неї, які за несплату виставили на аукціон. Такі аукціони часто проводили у подібних випадках, щоб звільнити місце, продавши за гроші вміст камери будь-яким охочим.

Частина 2: Джон Малуф.

 Уявіть, що ви – хлопець, якому потрібно написати книгу з історії. Ви йдете на один з таких аукціонів, щоб знайти зображення для вашої книги. Оглядаючи ящики з лотами, знаходите безліч негативів, і розглянувши на світлі один із них, виявляєте на ньому те, що вам потрібно. Вам кажуть, що таких коробок кілька, вибираєте найбільшу, оплачуєте 380 доларів і цікавитеся, хто фотограф, "Вівіан Майєр", відповідають вам. Ви вводите її ім'я в Google, але там нічого немає абсолютно. Хто ж така ця Вівіан Майєр насправді? Настав час відкрити коробку.

 Особисто я в абсолютному захваті від фото, які Майєр знімала протягом свого життя, і це захоплення абсолютно виправдане і зрозуміле. Коли я вперше дізнався про жінку, яка живе у певному сенсі "подвійним життям" був навіть здивований. Вона працювала нянею і при цьому весь вільний час присвячувала фотографії. Але дивно не це, а те, що вона нікому не показувала своїх знімків.

 Знявши за своє життя безліч фотографій, нам вона залишила 100тис. негативів, 700 роликів непроявленої кольорової плівки та 2тис. непроявленою ч/б плівки. Це ж яке везіння, що матеріал потрапив до рук людини, яка змогла зрозуміти який скарб із себе представляють усі ці негативи та плівки. А якби ніхто не захотів купити ящики з якимись негативами, і вони опинилися б на сміттєзвалищі! Мені про таке навіть думати не хочеться, відразу починаю уявляти, скільки всього безвісти втрачено, викинуто, позбавлено своєї істинної ціни.

 Чому ж я вирішив про неї написати? Особисто мене її стиль надихає, отже знайдуться й інші, кого вона надихне. Це точно фотограф, у якого слід вчиться розміщення об'єктів у кадрі, кожен її знімок для мене-майстер-клас, книга, історія. Композиція проста та елегантна. Більшість кадрів досить сміливі, відчувається вибудовування відносин усередині фотографії, без яких вона втратила б всю харизму. Перед очима постають усі ці невидимі життя простих людей у майстерно обіграному світлі.

 Справа одна, коли ти відомий, тебе заохочує слава, надаючи підтримку у подальшій творчості. Визнання-добрий поштовх до вдосконалення будь-якого творця. Але Вівіан Майєр, як я дивлюся, його не потребувала. Це мистецтво було призначене лише для неї, її персональний світ картин, присутність у якому інших людей була б зайвою. Людина, яка відточила своє "мистецтво бачити", як японський зброяр відточує найкращий меч із багатошарової сталі, вважав за краще його не оголювати перед масами. Саме це у мене викликає величезну повагу. Мене завжди відштовхували і відштовхуватимуть люди, які створюють щось тільки заради вигоди, мистецтво за гроші має місце, але не перетворюйте його на проституцію. Фото Вівіан Майєр для мене чисті, тому я сміливо можу її назвати одним із найвидатніших фотографів, вона навіть Картьє-Брессону може передати привіт.

 Цікаво те, що при прояві плівки є такі фактори як час, який плівка знаходиться в проявнику для експонування і температура, навіть концентрація. До того ж, існує така річ як кадрування, додамо туди різні типи фотографічного паперу. До чого я веду? Та до того, що якби всім цим займалася сама Майєр, то дуже велика ймовірність того, що фотографії були б трохи іншими. Іншими в плані світліші, або темніші, можливо, іншого тону, як би вона собі побажала. Можна навіть порушити питання «чи законно після смерті людини, без її дозволу (природно поки вона була жива), публікувати її інтелектуальну власність?». Якщо вона все життя оберігала свої роботи, ніде їх не публікуючи, не виставляючи в музеї тощо, то, швидше за все, на це мали бути якісь причини. Можливо, вона не надавала жодної цінності своїм роботам, адже навіть будучи на старість у складному фінансовому стані, вона не намагалась якось їх використати? «Ні!», скажу я. Неможливо не цінувати свої фотографії, знімаючи при цьому все життя, з кожним днем і роблячи це чудово. Більше того, я навіть наважусь припустити, що вони були їй настільки дорогі, що думки про їхній продаж навіть не виникало. Ці фото могли бути просто чимось інтимним для неї, таким своїм, рідним, як діти, яких, між іншим, у неї ніколи не було, як і чоловіка. Камера замінила їй усіх та все. Вона нам не розповість нічого, залишилися лише фото, які говоритимуть замість неї.

 Це сильні фотографії. Знимки, які вижили попри все. Шкода ця леді, що любила носити крислаті капелюшки, не дізналася, наскільки великою стала вона, хоча, я думаю, чи мені хочеться вірити, знала, тому їй і не вимагалося ніякого визнання.

 Є люди, які все життя віддані своєму мистецтву. Засинають і прокидаються, думаючи про те, що і як буде зображено на наступних фото. Ці люди вирощують у собі прекрасне, тому що без прекрасного всередині, навряд чи ви зможете передати красу у свої знимки. Роками вони бачать перед собою видошукач камери і можуть з холоднокровністю довго чекати на момент, який триватиме навіть менше секунди. І вони чекають. Ці люди тиснуть кнопку спуску і отримують нагороду за своє вміння щось прекрасне. І ось що цікаво, вони не беруть це прекрасне і не біжать, спотикаючись, щоб показати його всім навколо. Вони знають-може бути ще краще, і йдуть далі. До таких людей я відношу Вівіан Майєр.

 Також є люди, які мають креативний склад розуму, щодня фотографують їжу, що стоїть перед ними, або домашню тварину, або себе в дзеркалі або ще там якісь пам'ятки. Потім одразу ж відправляють ці фото в інтернет і чекають звуку повідомлення, що їх фото отримало «like», їх фото комусь подобається, їх фото схвалено, фото хтось помітив. О, ось ще лайк, і ще один, чудова робота! Люди роблять фото і тягнуться до миттєвого їх одобрення іншими. Цікаво, чи користувалась би Майер сучасними технологіями, живучи в наш час, чи потрібно би їй було миттєве визнання? 

Відповідь на це й багато ішних питань загублена в часі, але збережені чудові фото та історія дивакуватої фотографині, якими я з величезним задоволенням з вами ділюсь.



×
Stay Informed

When you subscribe to the blog, we will send you an e-mail when there are new updates on the site so you wouldn't miss them.

Bak Magazine: 17 видань. Old but gold.

Gallery

STAND WITH UKRAINE